— Чом ти не пішла попрощатися з моїм любим другом?
Побачивши брата на схилі пагорка, Елен кинула на нього найжахливіший погляд, який займався будьколи в дитячих очах, і люто штовхнула його. Шарль покотився крутим схилом, зачепився за коріння, що сильно відкинуло його на гостре каміння муру, розбив собі чоло і, геть скривавлений, упав у брудну воду річки. Хвиля розійшлася тисячею темних бризок під його гарною білою голівкою. Я почув гострі зойки бідного хлопчика, але його голос зразу ж ущух придушений у мулі, де він зник з глухим звуком, як камінь, що падає в прірву. Сталося це з блискавичною швидкістю. Я схопився й побіг униз стежкою. Приголомшена Елен пронизливо кричала:
— Мамо! Мамо!
Мати була тут, біля мене. Вона летіла, як птиця. Але ні материні, ні мої очі не могли пізнати точно місця, де поховано дитину. Чорна вода булькотіла на величезному просторі. В цьому місці річище Б'євра має футів на десять мулу. Дитя мусіло вмерти, врятувати його було неможливо. В цю пору, в неділю, все відпочивало. На Б'єврі не було ні човнів, ні рибалок. Ніде не видно було ні паль, щоб пошукати на дні смердючого потоку, ні людей у далечині. Та чому розказав я про цей моторошний випадок і про таємницю цього нещастя? Елен, мабуть, помстилася за батька. Її ревність були, певне, мечем божим. Проте я здригнувся, глянувши на матір. Який жахливий допит мав учинити їй чоловік, її вічний суддя! І непідкупний свідок був при ній скрізь невідступно. У дитинства ясне чоло, прозорий колір обличчя, і брехня для нього — немов світло, від якого в нього червоніє навіть погляд. Нещасна жінка не думала ще про кару, що чекала її вдома. Вона дивилась на Б'євр.
Така подія мусить справити жахливий вплив на життя жінки, і ось найжахливіший з його відгомонів, які час від часу тривожили кохання Жюлі.
Згодом два чи три роки, якось увечері по обіді в маркіза де-Ванденес, що був у жалобі по батькові й мав
142
