хрестах, біліє по стінах і обертає повітря на газовий серпанок; коли утворює розкішні контрасти з фантастичними тінями; коли небо блакитне, коли тремтить земля і говорять дзвони, — тоді ви любуєтесь на пишну феерію, яка назавжди лишиться у вашій уяві, на яку ви молитиметесь, яка вразить вас так само, як і чудовий краєвид Неаполя, Стамбула чи Флоріди. Повна гармонія панує в цій картині. Тут чути шум світу й поетичний спокій самотності, голос мільйонів людей і голос божий. Тут почиває столиця під спокійними кипарисами Пер-Ляшеза[1].
Одного весняного ранку, коли вся краса цього краєвиду сяяла на сонці, я любувався ним, спершись на в'яз, що розпускав за вітром свої жовті квіти. І, дивлячись на цю розкішну й величну картину, я гірко думав про ту зневагу до нашої країни, яку ми виявляємо навіть у наших книжках. Проклинав нікчемних багачів, які, збриднувши від нашої чудової Франції, ціною золота купують право зневажати батьківщину, проїжджаючи галопом і оглядаючи крізь лорнет міста Італії, що зробилася такою вульгарною. Я з любов'ю дивився на новий Париж, я мріяв, коли раптом звук поцілунку стривожив мою самотність і прогнав філософію. Глянувши на Гобеленський міст, я побачив у зустрічній алеї, що йшла по крутому схилу, під яким дзюркотить вода, жінку, що здалася мені ще досить молодою; одягнута вона була добірно й просто, а на ніжному обличчі в неї немов відсвічувала щаслива радість краєвиду. Вродливий молодик саме ставив на землю напрочуд гарненького хлопчика, так що я й не довідався, чи то матір поціловано в щоку, чи дитину. В їхніх очах, рухах і посмішці світилася одна ніжна і ясна думка. Вони з такою радісною поспішністю взялися під руку, з такою чудовою єдністю рухів пригорнулися одне до одного, що в захопленні й не помітили моєї присутності. Але друга дитина, невдоволена й сердита, що від них відверталася, кинула на мене погляд, де відбився якийсь дивний вираз. Брат її бігав сам собі то спереду, то позаду матері
138
- ↑ Велике кладовище в східній частині Парижа.
