Ці слова, в яких бриніло страшне кокетство, були останнім зусиллям мудрості.
«Коли він збентежиться, то й добре, я лишуся вірна й самотня». Думка ця постала в серці й була для неї ніби тоненька галузка верби, за яку хватається плавець, перед тим як його закрутить течія.
Почувши цей вирок, Ванденес мимоволі затремтів, і це вразило серце маркізи дужче, ніж усе його колишнє напосідання. Адже жінки тоді найбільше зворушуються, коли бачать у нас милу ніжність і ті вишукані почуття, які їм самим властиві, бо милість і ніжність у них є ознака справжності. Рух Шарля виявляв справжнє кохання. Пані д'Еглемон пізнала силу почуття Ванденеа по силі свого горя. Мелодик холодно промовив:
— Може ви й маєте рацію. Нове кохання, новий смуток.
Потім змінив розмову й заговорив про речі байдужі, але був видимо схвильований й дивився на пані д'Еглемон з пильною увагою, неначе бачив її востаннє. Нарешті, попрощався з нею, сказавши схвильовано:
— Прощайте, пані!
— До побачення, — відповіла вона з тим тонким кокетством, якого секрет належить тільки обраним жінкам.
Він не відповів і вийшов.
Коли Шарля вже не було, коли за нього говорив порожній стілець, в неї виникла безліч жалів, і вона визнала себе винуватою. Пристрасть надзвичайно міцнішає в жінки ту хвилину, коли вона думає, що поводилась не дуже великодушно або ранила чиюсь благородну душу. В коханні ніколи не треба остерігатися лихих почуттів — вони дуже рятівничі; жінки падають тільки під ударом чесноти. «Пекло бруковано добрими намірами» — це парадокс проповідника. Кілька день Ванденес не приходив. Щовечора в годину звичайного побачення маркіза чекала його нетерпляче, з неспокійною совістю. Писати — це було б освідчення; до того ж інстинкт підказував їй, що він прийде. Шостого дня лакей доповів їй про нього. Ніколи їй не було так приємно почути це прізвище. Власна радість злякала її.
— Ви добре мене покарали! — сказала вона йому.
133
