набуте грою, де втіха переходить у розпусту, де зливаються докупи гроші, бруд і кров»[1].
«Скрізь точиться боротьба між бідним і багатим, скрізь вона неминуча; отже краще бути експлуататором, ніж експлуатованим» — так сформулює Бальзак 1830 р. устами свого філософа-лихваря Гобсека цинічне credo переможної фінансово-промислової буржуазії.
Алеж, викриваючи, як Барб'є і Беранже, бруд суспільства, єдину мету його — золото, — слово, що лунає настирливо, як лейтмотив у всіх основних романах «Людської комедії», — Бальзак не пішов шляхами Беранже, Жорж Санд, шляхом наближення до утопічного соціалізму Сен-Сімона, Фур'є. В передмові до «Селян» 1845 р. він писатиме про «демократичний чад», а в VI розділі його хвилює «зухвалість, з якою комунізм, ця жива й діяльна логіка демократії, нападає на суспільство в його моральних підвалинах». Бальзак з немилосердним реалізмом, як підкреслює Ф. Енгельс, викриваючи структуру буржуазної Франції 30–40 років, опинившись перед «логікою демократії», тобто перед загрозою соціальної революції, що її породжує капіталізм, — об'єктивно приєднався до тієї «партії ладу», що об'єднала після червневих днів 1848 р. і роялістів і велику й значну частину середньої та дрібної буржуазії. Буржуазія, пише К. Маркс, «правильно розуміла, що вся зброя, яку вона викувала проти феодалізму, повертала своє вістря проти неї самої»[2]. Щодо колишньої аристократії, то пауперизована її частина ввійшла до лав дрібнобуржуазної інтелігенції, а велике землевласництво, «не зважаючи на свої феодальні маніри та расову гордість, у процесі розвитку сучасного суспільства цілком збуржуазіло».
І ми побачимо, як Бальзак, увійшовши в ролю власника маєтку графині Ганської, не мріє про старосвітську патріархальність, а з ентузіазмом пише паризьким приятелям про вигоди торгівлі українським дубом, що його чимало у Верхівні! Діалектика ідеологічного розвитку Бальзака зумовлена діалектикою розвитку буржуазного демократизму, що від його, хоч і не лівих позицій, починає свій творчий шлях Бальзак.
«Вісімнадцяте брюмера Луі Бонапарта» К. Маркса дає ключ до розуміння цього процесу.
Ми мусіли трохи забігти вперед, щоб на тлі загальної покищо схеми ідеологічно-творчих прямувань Бальзакових, користуючись нею, як Аріадниною ниткою, не заблудитися в лабіринті «Людської комедії».
«Шуани», як уже зазначено, були вступом до неї. Тут саме розгорталися останні сторінки революції 1789 р., що з нею пов'язує Бальзак біографії таких основних своїх персонажів, як старий
