гордою з того, що зустріла душу, яка вміє розуміти її душу; за ці межі вона не виходила й на думці собі не клала, що жінка може двічі піддатися спокусі; адже вона зазнала вже раз кохання, його кривавий слід ще лишився в її серці, а вона не уявляла, що щастя може двічі принести жінці свою сп'янілість, бо не думала тільки про розум, але й про душу, і кохання для неї було не одною лише спокусою, а сполучало в собі всі благородні спокуси. В цей момент Шарль знову зробився молодиком, був переможений величчю її характеру й захотів дізнатися про всі таємниці її життя, що зів'яло через випадок, а не через провину. Пані д'Еглемон кинула тільки один погляд на свого друга, коли він спитав, чому збільшилося її горе, яке надавало її красі всієї гармонії журби; але цей глибокий погляд був ніби печаттю врочистої угоди.
— Ніколи не питайте мене про це, — сказала вона. — Вже чотири роки тому, такого самого дня, той, хто любив мене, той єдиний, що для його щастя я пожертвувала б навіть самоповагою, помер, і помер, щоб урятувати мою честь. Кохання це урвалося молодим, чистим, замріяним. Але раніш, ніж я віддалася пристрасті, до якої штовхала мене виняткова фатальність, мене спокусило те, що губить багатьох дівчат, — нікчемний, але приємний зовні чоловік. Шлюб обірвав одну по одній мої надії. Тепер я втратила й законне щастя, і те щастя, яке звуть злочинним, не зазнавши щастя зовсім. В мене нічого не лишилося. Якщо я не зуміла вмерти, то мушу хоч бути вірною своїм спогадам.
По цих словах вона не заплакала, але спустила очі й злегка заломила пальці, які сплела була звичайним своїм рухом. Сказано це було просто, але вираз її голосу був виразом розпуки, такої ж глибокої, як було, здавалось, її кохання, і не лишав Шарлеві ніякої надії. Це жахливе життя, переказане трьома реченнями й пояснене стиском руки, це велике горе в тендітної жінки, ця безодня в гарній голівці, нарешті, туга і сльози чотирирічної жалоби зачарували Ванденеса, що сидів мовчазний і маленький проти цієї великої і благородної жінки; він не бачив уже
128
