вийшов, зазнавши в цій розмові ще незнаної насолоди; але лишився переконаний, що маркіза належить до тих жінок, над якими перемога коштує надто дорого, щоб можна було починати любити їх.
— Тут було б, — думав він, — почуття, якому кінця-краю не видно, а заходів стільки, що й не витримає честолюбний борець. Проте, коли б я дуже захотів…
Це фатальне «коли б я дуже захотів» завжди губить упертих. У Франції до пристрасті домішується самолюбство. Шарль знову прийшов до пані д'Еглемон і помітив, здавалось йому, що їй розмовляти з ним приємно. Тоді, замість щиро віддатися щастю кохання, він захотів грати подвійну роль. Він спробував удавати закоханого й заразом холодно аналізувати розвиток цієї інтриги, бути коханцем і дипломатом; але був великодушний і молодий, тому ця спроба мусіла привести його до безмежного кохання, бо, штучно чи природно, але маркіза була завжди дужча за нього. Щоразу, виходячи від пані д'Еглемон, Шарль не покидав своєї недовіри й піддавав щаблі поступування своєї душі суворому аналізові, що вбивав його власні почуття.
— Сьогодні, — казав він собі по третьому візиті, — вона дала мені зрозуміти, що вона нещасна й самотня в житті, що коли б у неї не дочка, то бажала б тільки смерті. Вона геть усього зреклася. Я їй не брат і не сповідальник, — чому ж вона звірила мені своє горе? Вона мене любить.
Згодом два дні, ідучи від неї, він лаяв тогочасні звичаї:
— Кожне століття надає коханню свого забарвлення. В 1822 році воно доктринерське. Замість доводити його, як колись було, фактами, його обговорюють, обмірковують, про нього диспутують з трибуни. Жінки обмежуються в коханні трьома способами: спочатку ставлять під запитання наше почуття, заперечують, що ми можемо кохати так, як кохають вони. Кокетство! справжній виклик, який кинула мені маркіза сьогодні ввечері. Потім удають із себе дуже нещасливих, щоб підбурити нашу природну великодушність або самолюбство. Хіба ж не любо молодикові
126
