Донові Мікель Анжело
Каєтані, принцові Теанському.
Не римському принцові, не спадкоємцеві славетного роду Каєтанів, що давав християнству пап, а вченому коментаторові Данта присвячую я цей невеличкий уривок довгої історії.
Ви дали зрозуміти мені чудове решто́вання ідей, що на них найбільший італійський поет побудував свою поему — єдину, яку новітній час може протиставити Гомеровій. Поки я вас не почув, „Божественна Комедія“ здавалась мені безмежною загадкою, що її рації ніхто не добрав, найменше коментатори. Розуміти так Данта, це значить бути також великим, як і він; але велич властива вам усіма сторонами.
Французький учений здобув-би слави, дістав-би катедру й багато відзнак, коли-б опублікував догматичним томом ту імпровізацію, якою ви заворожили один з вечерів спочинку після споглядання Риму. Ви, може, не знаєте, що професори наші здебільшого живуть на Германії, на Англії, на Сході чи на Півночі, як ті комахи на дереві; і як комахи-ж стають складовими частинами його, здобуваючи з цінностів теми свою власну цінність. Але Італію ще не досліджено з прилюдної катедри. Моєї літературної скромности до уваги ніхто не братиме. Я міг-би, пограбувавши вас, стати таким ученим, як усі три Шлегелі разом, а проте хочу лишитись простим громадським лікарем, ветеринаром невигойних недуг хоч-би для того, щоб подати знак глибокої вдячности своєму чичероне та прилучити ваше славетне ім'я до імен Порчії, Сан-Северіно, Парето, ді-Негро, Бельджойозо, що будуть у „Людській Комедії“ представниками тієї щирої та тривалої спілки Італії з Францією, яку вже в шіснадцятому столітті епіскоп Банделло, автор вельми жартівливих оповідань, освятив таким самим способом у чудовій збірці новель, що з них повстало кілька п'єс Шекспірових, иноді навіть цілі ролі, дослівно запозичені.
