турботами про негрів та дрібних злочинців нема коли клопотатись стражданнями чесних людей, призводить до того, що багацько чесних родин лишається в співжитті, не маючи тридцяти франків, останньої ціни, за яку нотаріят, регістратура, мерія та церква можуть поєднати двох парижан. Установа пані Ля-Шантері, в якої завдання повертати бідні родини на путь релігії та законности, розшукує ці пари, що їх знайти для неї тим легше, бо раніш, як перевірити їх громадянський стан, вона допомагає їм, як незаможнім.
Коли баронеса Гюло зовсім одужала, вона знову взялася до своєї роботи. Саме тоді шановна пані Ля-Шантері приїхала до Аделіни з проханням прилучити взаконення вільних шлюбів до тих добрих діл, у яких вона була за посередницю.
Одна з перших спроб баронесених у цій галузі відбулася в лиховісному кварталі, що звався тоді „Малою Польщею“ і замкнутий був між вулицями Роше, Пепіньєр та Міроменіль. Це ніби відділ передмістя Сен-Марсо. Щоб змалювати цей квартал, досить буде сказати, що власники де-яких будинків, де живуть безробітні робітники, небезпечні рубаки та злидарі, що займаються страшними ділами, не зважуються правити комірне й не знаходять приставів, що-б згодились вигонити неспроможних пожильців. Спекуляція, що заходжується тепер змінити вигляд цього паризького закутку й забудувати той пустир, що відділяє Амстердамську вулицю від вулиці Фобур-де-Руль, перемінить, певно, й тутешню людність, бо каменярський заступ у Парижі має куди більшу цивілізаторську вагу, ніж це звичайно думають! Будуючи гарні й елегантні будинки з швайцарами, облямовуючи їх пішоходами й опоряджаючи крамницями, Спекуляція за допомогою високих цін на помешкання усуває лодарів, бездомні родини та лихих пожильців. Таким робом квартали звільняються від зловісної людности та від комірок, де поліція зазирає тільки тоді, коли цього вимагає правосуддя.
