вірність він сподівався здобути обіцянкою про відставку Коке. Стідман відповів на привітність баронову цілим роєм паризьких жартів та своїм митецьким красномовством. Стейнбок, не бажаючи лишатися в затінку поруч товариша, виявляв свій розум, був дотепний, справив вражіння й був із себе вдоволений; пані Марнеф кілька разів йому посміхнулась на знак того, що розуміє його. Смачна страва, хмільне вино в-край затопили Венцеслава в той стан, який треба назвати тванню втіхи. Пожвавівши від міцного вина він по обіді вмостився на дивані, охоплений заразом фізичним і духовним щастям, яке пані Марнеф довершила, сівши коло нього — легка, напахчена, прекрасна до нестями. Вона схилилась до Венцеслава, вона його вуха майже торкнулась, щоб тихенько з ним поговорити.
— Сьогодні ввечері ми не зможемо побалакати про справи, хіба що тільки ви схочете останнім лишитися. Між нами, ми з Лісбетою полагодимо все сами як-найкраще для вас…
— Ах, ви янгол, пані! — сказав Венцеслав, так само тихо їй відповідаючи. — Я вчинив страшенну дурницю, коли не послухався Лісбети.
— А що вона вам казала?..
— Вона, ще на вулиці Дуаєне, казала, що ви любили мене!..
Пані Марнеф глянула на Венцеслава, зніяковіла ніби й раптом підвелася. Коли жінка, гарна й молода, натякає чоловікові про його безпосередній успіх, то натяк той даремно не згине. Цей рух чеснотливої жінки, що стримує збережену в глибу серця пристрасть, був куди красномовніший, ніж найпалкіше признання.
Тим-то бажання роз'ятрилось у Венцеслава, і він збільшив увагу до Валерії. Жінка, яку всі бачать і бажають! В цьому й полягає страшна могутність актрис. Пані Марнеф знала, що її пильнують, і поводилась, як улюблениця-актриса. Була чарівна й добилася цілковитого успіху.
