Цю сторінку схвалено
— Ти ж прийдеш нам чай розливати, моя Бето? — спитала Валерія.
— Сподіваюсь…
— Як це сподіваєшся? Хіба ти ночувати в Аделіни лишишся та сльози її питимеш, коли вона спатиме?
— Якби-ж то можна було! — відповіла Лісбета, сміючись. — Я-б не відмовилась. Вона спокутає своє щастя; я радію, я свого дитинства не забуваю. Кожному своя черга. Вона буде в болоті, а я! я буду графинею Форцгеймською!
