приятеля, щоб подивитись на новини, недавно виставлені по крамницях. Він опинився віч-на-віч з графом Попіно й підійшов до нього якнайшанобливіше, бо колишній міністер належав до людей, яких Понс найбільше поважав.
— Не розумію, пане, вашої нетактовности — суворо відповів пер Франції, — як можете ви вітатися з людиною, коли хотіли близьку їй родину зганьбити й ославити за для своєї, митецьки вигаданої помсти?.. Знайте, пане, що віднині ми мусимо бути одне одному цілком чужі. Графиня Попіно теж поділяє обурення, яке ваша поведінка в Марвілів викликала серед усього суспільства.
Колишній міністер пішов, а Понс зостався приголомшений. Ні пристрасті, ні правосуддя, ні політика, ніяка велика громадська сила ніколи не цікавиться станом людини, яку вражає. Державний діяч, керуючись родинним інтересом — знищити Понса, навіть не постеріг фізичної кволости цього страшного ворога.
— Що ті, мій топрі труше? — скрикнув Шмуке, збліднувши не менше за Понса.
— Зараз дістав нового вдара в серце, — відповів старий, спираючись на руку Шмуке. — Здається тільки господь бог має право чинити добро, от через це всі ті, хто в його справу втручається, спобігають такої жорстокої кари.
Цей митецький сарказм був найвищим зусиллям цієї чудової людини, що хотіла розвіяти страх, на обличчі приятелевому написаний.
— Я так і думай, — просто відповів Шмуке.
Для Понса все це було незрозуміле, бо ні Комюзо, ні Попіно не прислали йому запрошення на Сесілине весілля. На Італійському бульварі Понс побачив пана Кардо. Після нагінки він пера Франції він уже не зважився спинити цю особу, в котрої минулого року обідав що два тижні — він тільки йому вклонився; але мер і паризький депутат зневажливо глянув на Понса й на вітання йому не відповів.
— Піди-лиш, спитай у нього, що вони всі проти мене мають, — сказав старий до Шмуке, що в усіх подробицях знав катастрофу, яка Понсові трапилась.
