і яка ніколи не знала суперечности. Тут те саме, що й по багатьох родинах, де я бачив колись культ отаких-о божеств, — не тільки внучка ваша є хатній божок, але й пані президентова додає… та ви знаєте що! Я бачив, пане, як через це саме подружнє життя мого батька зробилося пеклом. Мачуха моя, причина всього мого лиха, чудова дочка-одиначка, найчарівніша з наречених, зробилася сущим чортом. Я не сумніваюсь, що панна Сесіль є виняток із моїх тверджень, але я вже немолодий, мені сорок років, а через різницю в літах виникнуть труднощі, що не дозволять мені зробити щасливою дівчину, яка знала від пані президентової тільки попуски і яку пані президентова слухає, мов оракула. Яке право я маю вимагати, щоб панна Сесіль змінила свої звички та думки? Замість батьків, що кожній примсі її потурають, вона матиме еґоїзм сорокалітнього чоловіка; якщо вона упиратиметься, то сорокалітній буде переможений. Отож, я роблю, як людина чесна, — я йду. Крім того, прошу не милувати мене, якщо треба буде пояснити, чому я був тут тільки раз…
— Якщо вами, пане, керують такі мотиви, — сказав майбутній пер Франції, — то вони ймовірні, хоч і вельми чудні…
— Не сумнівайтесь, пане, в моїй щирості, — жваво урвав Брунер. — Коли ви знаєте якусь убогу дівчину з родини, де багато дітей, дівчину без посагу, яких багато по Франції є, аби тільки вихована була та доброї вдачі, так я одружусь із нею.
Фрідріх Брунер покинув Сесілиного діда в мовчанці, що після цієї заяви сталася, ввічливо попрощався з президентом та президентовою і пішов. Як живий коментарій до прощання свого Вертера, з'явилася бліда, мов труп, Сесіль, що все чула, сховавшись у материному ґардеробі.
— Відмовився!.. — сказала вона матері на вухо.
— Чому ж це? — спитала президентова в зніяковілого тестя.
— З гарного приводу, що, мовляв, усі дочки-одиначки мазунки, — відповів старий. — І він не зовсім
