мільйони. Це — герой із роману, справжній Вертер, чарівний, добрий, з бурхливим минулим, і він закохався в Сесіль до самозабуття; це кохання з першого погляду, і воно тим міцніше, що суперницями в Сесіль були всі Понсові мальовані мадони“ і т. ін., і т. ін.
Ще через день президентову провідало кілька осіб із єдиною метою — дізнатись, чи той скарб справді існує, і президентова відповідала кожній у чудових варіяціях, що можуть бути за приклад іншим матерям, як колись „Зразкова листовня“.
— Весілля певне тільки тоді, коли молоді з мерії та церкви вернуться, — казала вона пані Шефревіль, — а в нас ще тільки побачення; тому я покладаюсь на вашу дружбу, що ви нікому не скажете про наші надії…
— Щаслива ж ви, пані президентова, шлюб тепер важко взяти.
— Що ж, це виняток! Але з весіллям часто отак буває.
— Ну, так ви вже віддаєте Сесіль? — казала пані Кадро.
— Так, — казала президентова, розуміючи оте лукаве „вже“. — Ми були вимогливі, через те й запізнились із весіллям. Але тепер ми все знайшли: достаток, привітність, гарну вдачу й уродливого чоловіка. Та моя донечка й варта цього. З пана Брунера чарівний хлопець, дуже вишуканий, він любить розкоші, знає життя, від Сесіль він без тями, щиро її любить, і, не зважаючи на його три чи чотири мільйони, Сесіль погоджується… Таких великих вимог у нас не було, але… зайва вигода не шкодить… — Ми згоджуємося не так через достаток, як через любов його до моєї дівчини, — казала президентова панії Леба. — Пан Брунер дуже поспішає, він хоче, щоб весілля відбулося в законний термін.
— Він чужинець?
— Так, пані, але, признаюсь щиро, я дуже щаслива. Не зятя, а сина я матиму. З нього надзвичайно делікатна людина. І уявити не можете, як охоче погодився він на роздільність майна… Це велике забезпечення родині. Він купує на мільйон двісті тисяч франків сіножаті, що колись буде приєднана до Марвіля.
