Щоб не було незручности під час їхньої появи на сцені, хитрі жінки прийшли перші — вони хотіли зайняти позицію. Понс познайомив родичок із своїм приятелем Шмуке, яким він видався ідіотом. Украй заклопотані думкою про багатющого жениха, обидві неучки не як уважно слухали мистецькі пояснення старого Понса. Байдужим оком дивились вони на емалі Петіто, розкидані по червоному оксамитовому полі в трьох чудових рямцях. Квітки Ван-Гюїзума, Давіда де-Гейма, комахи Абраама Міньйона, твори Ван-Ейка, Альберта Дюрера, оригінали Кранаха, Джорджоне, Себастіяна дель Пйомбо, Вакюїзена, Гобема, Жеріко, малярські рідкощі — ніщо не зворушувало їхньої цікавости, бо вони чекали сонця, що мусіло освітлити ці скарби; проте, їх вразила краса дечого з ертруських коштовностів та справжня вартість табакерок. Вони якраз захоплювались з увічливости фльорентійською бронзою, коли пані Сібо оповістила пана Брунера! Вони не обернулись, але скористувались чудовим венеційським дзеркалом, оправленим у дивовижні шматки різьбленого чорного дерева, і в ньому почали роздивлятись на незрівняного жениха.
Фрідріх, від Вільгельма попереджений, зачесав докупи рештки свого волосся. На ньому були гарні штани ніжного, хоч і темного, відтінку, шовковий, надзвичайно елеґантний жилет нового строю, мережана сорочка ручної роботи й синя краватка в білу смужку. Ланцюжок при його годиннику походив із майстерні Фльорана
