нового клієнта, банкіра Шваба, екс-флейтиста. Засліплений такою партією для свого приятеля (відомо ж, як німці шанують соціяльні відзнаки! в Німеччині жінку звуть пані генералка, пані радниця, пані адвокатка), Шваб був згодливий, мов колекціонер, коли він думає, що дурить покупця.
— Передусім, — сказав Швабові Сесілин батько, — я дам дочці за контрактом Марвільський маєток, але хочу, щоб він лишився її особистою власністю. А пан Брунер хай примістить у землю мільйон, щоб збільшити Марвіль, і це буде нерухоме майно, що забезпечить майбутність моєї дочки та її дітей незалежно від змінностей банківської справи.
Бортьє потер підборіддя й подумав:
— Не дурень із пана президента!
Шваб, коли йому з'ясували формальну суть справи, поручився за згоду свого приятеля. Бо й сам Фрідріх висловлював йому бажання добрати такої комбінації, що не дала б йому вже ніколи зайти в злидні.
— Зараз продається на мільйон двісті тисяч франків ріллі та сіножатів, — сказав президент.
— Мільйона банківськими акціями цілком вистачить, — сказав Шваб, — щоб забезпечити в банку рахунок нашого підприємства; Фріц не хоче вкладати в справи більше, як два мільйони; він зробить те, що ви кажете, пане президент.
Жінки мало не збожеволіли з радощів, коли президент розповів їм ці новини. Такої догодливої здобичі в шлюбних мережах, справді, треба пошукати.
— Ти будеш пані Брунер де-Марвіль, — сказав батько дочці, — я здобуду твоєму чоловікові дозвіл прилучити це прізвище, а потім він і громадянство дістане. Якщо я зроблюся пером Франції, то він буде моїм заступником!
П'ять день президентова використала, щоб навчити дочку. У день побачення вона сама одягла Сесіль, спорядила її власними руками так дбайливо, як опоряджав адмірал синьої фльоти забавну яхту англійської королеви, коли та їхала в подорож до Німеччини.
Понс із Швабом і собі вичистили та витерли Понсів
