люба кузино, так ви пам'ятаєте, що мені казали! Ну, йому вже за сорок, половина голови безволоса. Він хоче знайти в родині пристань від бур, я його не відмовляв; людина з нього вишукана…
— Це ще одна підстава, щоб побачити пана Фрідріха Брунера, — відповів президент. — Я не хочу свою дочку віддати якомусь недолузі.
— Гаразд, кузино, через п'ять день, коли хочете, ви самі оціните мого кандидата, бо, коли не помиляюсь, одного побачення буде досить…
Сесіль і президентова були зачаровані.
— Фрідріх, як справжній аматор, просив мене докладно показати йому мою невеличку колекцію, — вів кузен Понс. — Ви ніколи не бачили моїх картин, моїх рідкощів, приходьте, — сказав він своїм родичкам, — вас ніби приведе мій приятель Шмуке, і ви познайомитесь із женихом, не компрометуючи себе. Фрідріх може й не знати, хто ви такі.
— Чудово! — скрикнув президент.
Можна собі уявити, якою шанобою оточено колись зневаженого паразита. Бідолаха справді був того дня кузеном президентової. Щаслива мати, потопивши ненависть у хвилях радости, дарувала його поглядами, посмішками й словами, що захоплювали старого, бо він творив добро й передбачав своє майбутнє. Хіба ж не матиме він у родинах Брунера, Шваба й Ґрафа таких обідів, як під час підписання контракту? Бачив достатнє щастя й чудову низку закритих страв, гастрономічних несподіванок, виборних вин!
— Якщо кузен Понс улаштовує нам таку справу, — сказав дружині президент, коли Понс пішов, — то ми мусимо приділити йому ренту, що дорівнювала б його дириґентській платні.
— Певна річ, — сказала президентова.
Сесіль було уповноважено, в разі вона погодиться на пропозицію, умовити старого музиканта, щоб прийняв цю скупу данину.
Другого дня президент, бажаючи мати певні докази достатків пана Фрідріха Брунера, подався до нотаря. Бертьє, якого попередила президентова, закликав свого
