І Брунер із приятелем почали ходити туди й сюди по садові перед двома музикантами, по черзі один одного слухаючи. Понс, у якого голова трохи обважніла, а думки, навпаки, були легкі, хоч він і не сп'янів цілком, дивився на Фріца Брунера крізь прозору хмарку, що від вина стелеться, й шукав на його обличчі прагнень до родинного щастя. Незабаром Шваб познайомив Понса з своїм приятелем та спільником, і той дуже подякував старому за його турботи. Нав'язалась розмова, де Шмуке з Понсом, обидва безженці, вихваляли шлюб і дозволили собі без задньої думки пожартувати, що це, мовляв, „кінець чоловікові“. Коли подали морозиво, чай, пунш і тістечка в майбутньому помешканні молодих, шановні купці, майже всі на підпитку бувши, й зовсім звеселіли, коли довідались, що фундатор банкового дому збирається ступити в слід своєму спільникові.
Шмуке з Понсом вертались бульварами додому о другій годині вночі, до запомороки філософуючи про музичний лад речей на цьому світі.
Другого дня Понс подався до своєї кузини президентової, радіючи, що може віддячити добром за зло. Бідна, славна й чудова душа!.. Певна річ, він дійшов до величного, і всі з цим погодяться, бо живемо ми в таку добу, коли тим, хто виконує свої обов'язки, йдучи за приписами євангелії, видають Монтіонівську премію.
— Ох, тепер-от вони будуть зобов'язані своєму похлібцеві, — думав він, звертаючи на вулицю де-Шуазель.
Людина не така захоплена радістю, як Понс, людина світська й недовірлива, певно стежила б за президентовою та її дочкою, вернувшись до їхнього дому; але з бідного музиканта була дитина, наївний митець, що вірив тільки в моральне добро, як і в прекрасне в мистецтві; ласки Сесілині й президентової зачарували його. Старий цей, що перед очима його вже дванадцять років відбувались водевілі, драми й комедії, не пізнав гримас соціяльної комедії, якими, певна річ, він був пересичений. Ті, хто буває в паризькому світі й
