З ЯКОГО ВИДНО, ЩО БЛУДНІ СИНИ РОБЛЯТЬСЯ ЗРЕШТОЮ БАНКІРАМИ ТА МІЛЬЙОНЕРАМИ, ЯКЩО ВОНИ З ФРАНКФУРТА НА МАЙНІ.
Пан Ґедеон Брунер, один із тих славетних франкфуртських корчмарів, які в спілці з банкірами із благословення закону вивертають у туристів кишені, до того ж чесний кальвініст, побрався з єврейкою — вихристкою, якої посаг став підвалиною його достатків. Єврейка ця померла, покинувши свого дванадцятилітнього сина Фріца під опікою батька та під доглядом одного дядька по матері, ляйпцізького хутровика, голови торгового дому Вірлах і Товариство. Цей дядько, що був далеко не такий м'який, як його хутра, примусив Брунера-батька покласти чималий достаток молодого Фріца в банк Аль-Сартшільд і не чіпати його. Щоб помститись за цю юдійську вимогу, Брунер удруге женився, бож, мовляв, незмога йому порядкувати у величезній корчмі без жіночого ока й руки. Узяв дочку іншого корчмаря, в якій добачав справжню перлину, але не знав він, що то є дочка-одиначка, батьками випещена. Друга пані Брунер була така, якою бувають молоді німкені, коли вони лихі й легковажні. Вона згайнувала свій достаток і помстилася за першу пані Брунер, зробивши з свого чоловіка найнещаснішу в особистому житті людину, яку будь коли знали на терені вільного міста Франкфурта, де мільйонери, кажуть, збираються видати муніципальний закон, щоб примусити жінок дуже себе любити. Ця німкеня любила різні оцти, що їх усі німці називають одним словом:
