хутко уступиться з бойовища. Лакей голосно ухвалював такий жарт із завсідником, що на новий рік, казав він, тільки дрібне екю дає.
— Воно так, та коли він затріпається й покине ходити, то нам по три франки на новий рік урветься, — зауважила куховарка.
— Та як же він довідається? — обізвався лакей до куховарки.
— Чи ба! — відказала Мадлена, — чи тепер, чи в четвер, різниця для нас мала! Він так остогид господарям, де обідати ходить, що його звідусюди виженуть.
У цю мить старий музикант крикнув дверникові: „відчиніть, будь ласка!“. Цей болісний крик зустрінуто в кухні глибокою мовчанкою.
— Він чув, — мовив лакей.
— Ну, тим гірше, або й тим краще, — обізвалась Мадлена. — Не лазитиме вже цей щур.
Бідолаха, що нічого не пропустив у кухенній розмові, ще й це останнє слово почув. Він пішов бульварами додому в такому стані, як стара жінка після запеклої боротьби з убійниками. Розмовляючи сам до себе, він ішов конвульсійно-швидко, бо зневажений гонор гнав його, мов соломину вітер. Нарешті о п'ятій годині він опинився на бульварі Тампль, сам не тямлячи, як туди зайшов; але, дивна річ, апетиту він не почував найменшого.
Щоб зрозуміти заколот, що счинив Понс у себе вдома своїм невчасним поворотом, тут конче треба подати вже обіцяні пояснення про пані Сібо.
