— А Лілі моя дуже мила, — сказала президентова, й досі вживаючи Ім'я, яким називали Сесіль колись у дитинстві.
— Чарівна! — відповів старий музикант, спочиваючи.
— От ніяк не розумію нашого часу, — вела президентова. — Виходить, то дарма, що батько президент Паризького Королівського суду й командор Почесного Легіону, а дід депутат-мільйонер, майбутній пер Франції, найбагатший гуртовий шовкоторговець?
Відданістю новій династії президент заробив командорську стрічку, хоч і цю ласку дехто із заздрих приписував його дружбі з Попіно. Цей міністер, дарма що скромний, погодився, як відомо, на графський титул. „Задля сина“, казав він численним друзям.
— Тепер тільки за грішми вганяють, — відповів Понс, — тільки багатого й шанують…
— Щоб же це було, — скрикнула президентова, — коли б господь залишив мені бідного Шарля!..
— О, з двома дітьми ви були б бідні, — відказав кузен. — Це наслідок рівного розподілу майна; та не турбуйтесь, люба кузино, Сесіль, кінець-кінцем, конче віддасться. Ніде я не бачив такої доладної дівчини.
Ось до якої міри принижувався Понс у своїх хозяїв: підспівував їхнім думкам та тлумачив їх пласко, на зразок античних хорів. Він не зважувався виявляти ориґінальність, що властива митцям і що буяла в ньому замолоду дотепами, але майже зникла тепер від
