справді жалкує за Поясом. Втрату він сприйняв дуже
серйозно.
— Подану заяву можна взяти назад? — спитала президентова.
— Певна річ, пані, відмовитись завжди можна.
— Ну, так подавайте!… Атож, колекція, яку ви зберегли, варта праці! Між іншим, я вже влаштувала відставку пана Вітеля, але вам доведеться сплатити йому шістдесят тисяч франків із Понсової спадщини… Отже, бачите, треба свого дійти…
— Ви маєте його відставку?
— Атож, пан Вітель звірився на пана де-Марвіль?..
— Гаразд, пані, я вже звільнив вас від шістдесяти тисяч франків, які я вважав був за потрібне дати отій негідній дверниці, панії Сібо. Але я обстоюю тютюнову крамницю для панії Созаж і призначення мого приятеля Пулена на вільну посаду головного лікаря в шпиталі для сліпих.
— Розуміється, все влаштовано.
— Гаразд, усе з'ясовано… У цій справі всі за вас, навіть директор театру Ґодісар — я в нього вчора був, і він пообіцяв мені приборкати служника, який міг зруйнувати наші проекти.
. — О, я знаю, Ґодісар цілком відданий Попіно!
Фрезьє пішов. На лихо, він не зустрів Ґодісара, і фатальну заяву зразу ж подано.
Всі жадібні зрозуміють, а всі чесні проклянуть радість президентової, коли через п'ять хвилин по виході Фрезьє прибув Ґодісар і переповів їй свою розмову з Шмуке. Президентова все схвалила й відчула до директора безкінечну приязнь за те, ще він своїми зауваженнями, які видались їй цілком справедливими, звільнив її від усіх сумнівів.
— Пані президентова, — сказав Ґодісар, — я сам собі думав, що бідолаха не знатиме, що йому робити з -багатством! Він людина патріярхальної простоти. Він наївний, він німець, з нього б опудало зробити, його під скло поставити, як віщане розп'яття! По-моєму, йому вже й із двома тисячами п'ятсот франків ренти важко, ви його на розпусту штовхаєте…
