Босюе, більше за перемоги войовників. Під пихою, під брутальним бажанням висунутись і догнати свого приятеля Попіно, у Ґодісара було добре серце й добра вдача. Тож він відмовився під своїх зухвалих думок про Шмуке й став за нього.
— Все це ви матимете! Та я ще краще зроблю, любий Шмуке. Топінар людина чесна…
— Так, я сараз пачіф його фдома, фін пітно шиве з тіти, але не ремстфуй…
— Я дам йому посаду касира, бо Бодран покидає мене…
— Ах, плагослофляй фас поше! — скрикнув Шмуке.
— Так от, мій хороший та добрий, приходьте сьогодні ввечері до нотаря Бертьє; все буде готове, і ви не знатимете злиднів до кінця своїх днів… Одержите шість тисяч франків і працюватимете в мене з Ґаранджо за ту саму платню, як і з Понсом.
Ні, мені фше не шити!.. — сказав Шмуке — Ніщо мені нецікафе… я роспиті…
— Бідне ягня — подумав Ґодісар, попрощавшись із німцем. — А зрештою, хто дужчий, той і взяв. Як то сказав незрівняний Беранже:
І заспівав цю політичну сентенцію, щоб утишити своє хвилювання.
— Хай подадуть карету — сказав він кур'єрові.
Він вийшов і крикнув візничому:
— На Ганноверську вулицю!
Честолюбство опанувало його геть зовсім! Він бачив себе в Державній Раді.
