колекцію, з умовою, щоб моєму приятелеві Вільгельмові Шмуке виплачувано, в разі відписане буде прийняте, дожиттьової ренти дві тисячі чотириста франків.
„Коли король, що користується прибутком з Музею, не прийме відписаного з такою умовою, тоді названі картини ввійдуть у решту мого майна, яке я все відписую моєму приятелеві Шмуке з умовою віддати „Мавп'ячу голову“ Ґойї моєму кузенові, президентові Камюзо, картину Авраама Міньйона „Тульпани“ панові нотареві Троньйону, якого я призначаю на виконавця духівниці, та виплачувати двісті франків ренти панії Сібо, що десять років відала моїм господарством.
„Нарешті, мій приятель Шмуке віддасть „Зняття з хреста“ Рубенса, ескіз славетної антверпенської картини, моїй парафії на прикрасу каплиці в подяку за доброту пана вікарія Дюплянті, що дав мені змогу вмерти християнином і католиком“, і т. ін.
— Це руїна! — подумав Фрезьє. — Руїна всіх моїх надій! Ох, я починаю вірити всьому, що казала мені президентова про хитрощі старого митця!..
— Ну? — прийшла довідатись Сібо.
— Ваш пан страхіття, він усе дарує державному Музеєві. А з державою судитись не можна!.. Духівниця незаперечна. Нас обікрадено, зруйновано, знищено, зарізано!..
— А мені що він дав?
— Двісті франків дожиттьової ренти…
— Добре діло!.. Та такого негідника світ не бачив!..
— Ідіть туди, — сказав Фрезьє, — а я покладу духівницю вашого негідника назад у конверт.
