в ньому опору. Бертьє, наступникові Кардо, я не довіряю, а ви силу людей знаєте…
— Е, та в мене є такий! — відповіла танцівниця. — Нотар Фльоріни, графині дю-Бруель, Леопольд Ганекен, чесна людина, з льоретками ніколи не знався! Що вже він гарний, так ніби батько — не дозволяє марнувати зароблені гроші; я зву його батьком танцівниць, бо він усім моїм приятелькам прищепив принципи ощадности. Передусім, мій любий, він, крім контори, має шістдесят тисяч ренти. Потім, це такий нотар, як колись бували! Він нотар і коли ходить, і коли спить, та й плодить, мабуть, самих нотаренків та нотарівен… Нарешті, він важкий та педантичний і вже не поступиться ні перед якою силою там, де йдеться про його обов'язки… У нього ніколи не було злодійки, це старосвітський батько родини, дружина його божествить і не зраджує, хоч вона й нотариха… Кращого нотаря ти в цілому Парижі не знайдеш. Це патріярх, він не такий кумедний та втішний, як був Кадро з Малаґою, але й скакати не буде, як той Малюк, що жив із Антонією! Завтра я пришлю його тобі о восьмій… Можеш спокійно спати. Передусім, сподіваюсь, що ти видужаєш і ми почуємо ще від тебе гарної музики; тільки, знаєш, життя дуже сумне, антрепренери тиснуть, королі скупують, міністри спекулюють, багачі заощаджують… У артистів уже немає ось-цього! — сказала вона, показуючи на серце. — Згубний час… Прощай, старий!..
— Насамперед, Ельоїзо, прошу тебе тримати все це в найбільшому секреті.
— Та це ж тобі не театральна справа, — сказала вона, — це для артистки святощі.
— Хто твій добродій, любенька?
— Мер твоєї округи, пан Бадойє, такий самий дурень, як і небіжчик Кревель; ти ж знаєш, що Кревель, один із членів Ґодісарового товариства, помер тому кілька день, і мені нічого не залишив, навіть слоїка з помадою. Тим то й кажу я, що наша доба гидка.
— А з чого він помер?
— Через свою жінку!.. Коли б був зі мною лишився, то й досі жив би! Прощай, мій добрий стариґан! Я тобі
