божевільним, сновидою, він пізнав тоді ненависть, помсту й жадобу президентової, бо, два місяці з ліжка не встаючи, бідолаха під час безсоння, під час довгих годин самотности пильно зважив події свого життя.
Античні й модерні скульптори часто ставили обабіч домовини геніїв із запаленими смолоскипами. Це полум'я освітлює мрущим картину їхніх гріхів та помилок, освітлюючи їм шляхи смерти. Скульптура виявляє тут великі ідеї, формулює життьовий факт. Конання має свою мудрість. Прості дівчата найніжнішого віку часто виявляють, конаючи, столітній розум, робляться пророчицями, судять свою родину, не піддаються на жодну оману. У цьому поезія смерти. Але чудна й варта уваги річ — помирають двома різними способами. Поезія пророцтва, дар провидіння в минуле чи майбутнє належить тим мрущим, чиє тільки тіло пошкоджене, хто гине від розкладу органів плотського життя. Тому люди, що мруть, як Люї XIV, на гангрену хворі, що гинуть, як Понс, від пропасниці, чи як пані де-Морсо від шлунку, чи як салдати від ран, здобутих у розцвіті життя — тішаться цією величною ясністю, являють надзвичайну, дивну смерть; а люди, що мруть на розумові, мовляв, хвороби, у кого недуга в мозкові, в нервовій системі, що постачає тілу паливо думки, ці люди вмирають цілком. У них дух і тіло згасають разом, Одні, душі без тіла, відтворюють біблійні перекази, а другі є мертвяки. Цей дівич, цей ласолюбний Катон, цей майже безгрішний праведник, надто пізно збагнув жовчний міхур, що був у президентової замість серця. Світ він зрозумів, уже покидаючи його. Тож кілька годин тому він радісно помирився з своєю долею, як той веселий митець, що йому все є привід до штук та жартів. Уранці порвались останні зв'язки, що єднали його з життям — урвався ланцюг захоплення, якого могутні ланки приковували знавця до мистецьких шедеврів. Побачивши, що Сібо обікрала його, Понс по-християнськи попрощався з пишнотою і марністю мистецтва, з своєю колекцією, з приязню до творців стількох чудових речей і хотів думати тільки про смерть за прикладом предків наших, що вважали її за
