Я коли віддаюсь то вже цілком! Тому, пані, й до себе я жадаю такої самої вірности та довіри від моїх заступників — не зважуюсь сказати про вас: моїх клієнтів. Ви можете подумати, що, отак діючи, я хочу присмоктатись до справи — ні, ні, коли б сталося щось осудне… бо в справах спадщини легко захопитись… а надто дев'ятьмастами тисяч франків… то не можете ж ви прогнати таку чесну людину, як пан Ґодшаль, а на спину якогось лихенького ходатаря все можна скинути…
Президентова захоплено глянула на Фрезьє.
— Ви підете або дуже високо, або дуже низько, — сказала вона. — Вами бувши, я б замість нікчемної посади мирового судді зажадала б бути королівським прокурором… у мантії. І зробити велику кар'єру.
— Покладіться на мене, пані! Для пана Вітеля мировий суд, це попівська шкапа, а я зроблю з неї бойового коня.
Це схилило президентову до цілковитої довіри з Фрезьє.
— Ви, здається мені, так щиро віддані нашим інтересам, — мовила вона, — що я хочу познайомити вас із труднощами нашого становища та з нашими надіями. Тоді, як малось одружити нашу дочку з одним інтриґаном, що зробився банкіром, президент дуже хотів збільшити Марвільський маєток кількома луками, що тоді продавались. Ви знаєте, що ми мусіли відмови- від цього чудового кутка, щоб одружити дочку, але я дуже бажаю придбати решту тих луків, бож дочка в мене одиначка. Частина цих прекрасних луків і тоді була вже продана, вони належать одному англійцеві, що вертає до Англії, проживши в цих краях двадцять років; він збудував на чудовому місці чарівний котедж, між Марвільським парком та луками, що належали колись до нашої землі, а щоб завести собі парк, він скуповував за скажені гроші чагарі, гайки та сади. Будинок цей та вся земля суміжні з садовим муром моєї дочки. За нього разом із луками можна було б дати сімсот тисяч франків, бо луки дають двадцять тисяч чистого прибутку… Та коли пан Ведман довідається,
