видимими заздрощами, що впадають ув очі людям, серед котрих живеш. Але в обставинах, що в них пробували малий кравець, Ремонанк та Сібо, нікому, крім лікаря, не було вигоди дошукуватись причин смерти. Хворовитий, пожовклий дверник, якого божествила дружина, не мав ні достатків, ні ворогів. Наміри й пристрасть залізнякові ховались у темряві, як і достаток панії Сібо. Лікар до краю знав дверницю та її почуття, він уважав, що вона може мучити Понса, але не уявляв її здібною на безпричинний і даремний злочин; до того ж вона щоразу випивала ложку навару, даючи його чоловікові, коли приходив доктор. Пулен, єдина особа, що могла цю подію з'ясувати, повірив у якийсь випадок, у якийсь із тих дивних винятків, що роблять медицину справою непевною. І дійсно, малий кравець через свій нікчемний побут мав, на жаль, таке лихе здоров'я, що дрібна домішка мідянки мусіла бути йому смертельною. І кумасі та сусіди в своїх балачках виправдували цю наглу смерть, тим самим потверджуючи Ремонанкову безневинність.
— Ох, давно вже я казав, що пан Сібо нездужає! — кричав один.
— Він забагато працював, — відповів інший, — от кров у нього й перегоріла.
— Не хотів мене слухати, — кричав сусіда, — казав же я йому, щоб у неділю на прохідку ходив та понеділок щоб спочивав, бо хіба ж багато два дні на тиждень погуляти?
Словом, облудні вуличні поговори, що до них прислухається правосуддя ушами поліційного комісара, цього короля нижчих кляс, чудово пояснювали смерть малого кравця. Проте, замислений вираз та стурбовані очі пана Пулена дуже непокоїли Ремонанка, тож він, побачивши доктора, й визвався так ласкаво сходити по пана Троньйона, з яким Фрезьє знався.
— Я вернусь на той час, коли писатимуть духівницю, — шепнув Фрезьє панії Сібо, — і ви, хоч яке лихо у вас, мусите пильнувати здобич.
Малий адвокат, що зник легко, мов та тінь, здибався з своїм приятелем лікарем.
