— Добридень, добродію Фрезьє, — улесливо сказала Сібо, заходячи в кабінет до свого порадника. — Що це мені ваш дверник каже, що ви звідци вибираєтесь?..
— Атож, добродійко Сібо; я беру помешкання в будинку, де живе доктор Пулен — над ним, на другому поверху. Мені треба зараз позичити дві-три тисячі франків, щоб належно вмеблювати це помешкання, а воно, їй-богу, дуже гарне, власник відремонтував його наново. Мені доручено, як я вже казав вам, інтереси президента де-Марвіль і ваші… Я покидаю ходатарські справи, записуюсь у адвокати, і мені гарне помешкання конче потрібне. Паризькі адвокати приймають до себе тільки тих, у кого пристойна обстава, бібліотека, тощо. Я доктор права, стаж я відбув і маю вже могутніх заступників… Ну, як там справа?.
— Може ви взяли б мої гроші, що в ощадній касі, — сказала йому Сібо. — Багато в мене немає, три тисячі франків, двадцять п'ять років ощадности та нестатків… Дасте мені векселя, як каже Ремонанк, бо я темна, знаю тільки те, що мені скажуть…
— Ні, статут товариства забороняє адвокатові видавати векселі; я дам вам розписку на гроші з п'ятьма відсотками, а ви повернете її мені, якщо я здобуду вам тисячу двісті франків дожиттьової ренти із спадщини старого Понса.
Сібо, спіймавшись у пастку, мовчала.
— Мовчанка знак згоди, — мовив Фрезьє. — Принесіть же мені завтра.
