У цій справі народні верстви надзвичайно вперті, і нехіть хворих до шпиталів походить із народньої уяви, ніби в шпиталях людей голодом морять. Смертність від харчів, що жінки потай чоловікам своїм носили, була така велика, що лікарі мусіли запровадити якнайсуворіший огляд родичів, що навідують хворих. Щоб викликати відразу сварку, потрібну їй для реалізації прибутків, Сібо розповіла про одвідини директора театру, не забувши й про те, як вона зчепилася з танцівницею, панною Ельоїзою.
— Та чого ж ви туди ходили? — утретє запитав хворий, бо не міг спинити Сібо, відколи вона пустилась у розмову.
— От тоді, коли я їй усе виклала, панна Ельоїза, побачила хто я така, та й підкрутила, і ми зробилися найкращими в світі друзями. Ви питаєте мене, чого я туди ходила? — мовила вона, проказуючи Понсове питання.
Дехто з балакунів — і це геніяльні балакуни, — підхоплюють отак про запас репліки, питання, й зауваження, щоб підживляти ними свою розмову, немов джерело її може будь-коли вичерпатись
— Та пішла ж, щоб зарадити вашому панові Ґодісару — йому треба музики для балету, а ви ж у такому стані, любенький, що й олівця не піднімете, своєї служби нести не можете… Так я чула, що покличуть одного пана, Ґаранжо, щоб поклав „Могіканів“ на музику…
— Ґаранжо! — обурено скрикнув Понс, — Ґаранжо, у якого й крихти хисту немає, я йому навіть першу скрипку не схотів доручити! Він дуже розумний, дуже добре пише статті про музику, але де там йому якусь арію скомпонувати!.. Та якого біса потаскало вас до театру?
— Ну що вже упертий він!.. Слухайте, котику, не варт отак кипіти, як молочний суп… Хіба можете ви написати музику у вашому стані? Чи ви в дзеркало не дивились? Хочете дзеркало? У вас тільки шкура та кістки… ви кволий, як горобець… а думаєте, що в силі ноти писати… та ви й рахунка за мене не напишете… От і
