— Що думає ваш приятель про стан мого кузена? — спитала президентова.
Фрезьє примусив панію де-Марвіль затремтіти від точности своєї відповіді та ясности, з якою він прозирнув у її серце, не менше жадібне, як і в Сібо.
— Через півтора місяця духівниця буде розпечатана.
Президентова потупила очі.
— Бідний! — сказала вона, силкуючись — але марно — прибрати засмученого вигляду.
— Чи не маєте, пані, чогось переказати панові Лебефу? Я їду до Манта залізницею.
— Атож, посидьте но, я напишу йому, щоб приїхав завтра до нас обідати; мені треба з ним побачитись і поговорити, як виправити несправедливість, що вас спіткала.
Коли президентова вийшла, Фрезьє, почуваючи себе вже мировим суддею, геть зовсім перемінився: виглядав грубшим, дихав на повні груди повітрям щастя й солодким леготом успіху. Черпаючи з невідомого джерела волі все нові й міцні дози цієї божественної есенції, він почувся здібним, як і Ремонанк, на злочин заради успіху, аби тільки не було проти нього доказів. Перед президентовою він поводився страшенно сміливо, обертав припущення в дійсність, стверджував усе наосліп, аби тільки добитись від неї повноваження рятувати ту спадщину й дістати її підтримку. Представник двох безмежних злиднів і не менших бажань, він зневажливо під ноги топтав своє нікчемне житло на Перловій вулиці. Він бачив уже тисячу екю гонорару від Сібо й п'ять тисяч франків від президента, а цього вистачить на пристойне помешкання. Нарешті, він міг поквитуватися з доктором Пуленом. У декого з таких ненависних людей, жорстоких і лихих від страждання чи від недуги, з'являються протилежні, але так само міцні почуття: з Рішельє був і добрий приятель, і жорстокий ворог. У подяку за допомогу, що подав йому Пулен, Фрезьє пішов би за нього на смерть. Президентова, вернувшись із листом у руці, глянула збоку на нього, замріяного про щасливе й забезпечене життя,
