музиканта, але коло хворого є дверниця, яка зажене його в домовину, щоб одержати тридцять тисяч франків. Вона його не вб'є, не дасть йому арсену — вона не така милосерда й зробить гірше, вб'є його морально, чинитеме йому щодня тисячу прикростей. У тиші та спокою, під пильним доглядом, серед вірних друзів, десь на селі бідолаха-старий видужав би, але коли його мучить така собі пані Еврар, що замолоду була одна з тридцятьох прекрасних устричниць, всьому Парижу відомих, — жінка скупа, балакуча, брутальна, яка просвітку не дає йому з духівницею, щоб і її добре обдаровано, — то в хворого неминуче станеться затвердіння печінки, може й зараз у нього вже утворюється каміння, що тільки операцією можна викинути, а операції він не знесе… Доктор — добра душа! — в жахливому становищі. Він мусить цю жінку прогнати…
— Та ця мегера — справжнє страхіття! — скрикнула президентова тоненьким голоском.
Ця подібність між страшною президентовою та ним самим примусила Фрезьє в душі посміхнутись, — він бо знав, що означують ці ніжні штучні модуляції різкого голосу. Йому пригадалась історія одного судді з часів Люї XI, що мав дружину на зразок Сократової, але сам не бувши великий філософ, сказав підмішати своїм коням соли до вівса, а води не дати. Коли дружина поїхала до себе на село, по дорозі коло Сени коні кинулися в воду, щоб напитися, і її за собою потягли, а суддя подякував провидінню, що воно так природно звільнило його від дружини. В цю мить пані де-Марвіль теж дякувала богові, що він послав до Понса жінку, яка чесно звільняла її від старого.
— Я не хочу й мільйона ціною якоїсь грубости… — сказала вона. — Ваш приятель мусить попередити пана Понса й прогнати ту дверницю.
— Передусім, пані, добродії Шмуке та Понс гадають, що це янгол, не жінка, і прогнала б мого приятеля. Потім, доктор перед цією жорстокою устричницею зобов'язаний, бо вона ввела його до пана Пільєро. Він радить їй якнайлагідніше обходитись із хворим, але його поради показують цьому створінню спосіб, як погіршити недугу.
