види директорських поборів, крім проданих лож та подарунків від поганих актрис, що конче хотіли грати якусь рольку, виходити пажами та королевами, дуже збільшували законну третину його зиску, так що члени товариства, яким припадала решта дві третини, одержували ледве що десяту частину прибутку. Але й ця десята частина становила ще п'ятнадцять відсотків на капітал. Тож Ґодісар, опираючись на ці п'ятнадцять відсотків дивіденту, розводився про свій розум, свою чесність, певність та про щастя своїх довірників. Коли граф Попіно ради ввічливости запитав у пана Матіфа, в генерала Ґуро, зятя Матіфа, та в Кревеля, чи задоволені вони з Ґодісара, Ґуро, що зробився пером Франції, відповів:
— Кажуть, що він нас обкрадає, але він такий розумний, він такий молодець, що ми з нього вдоволені.
— Отже, як у байці Ляфонтена, — сказав, посміхаючись, колишній міністер.
Свої капітали Ґодісар приміщав поза театром. Він добре зважив Ґрафів, Швабів та Брунерів і пристав до залізничного підприємства цього дому. Ховаючи свої хитрощі під лагідністю та безтурботністю розпутника чи гультягі, він, здавалось, дбав, тільки за свої втіхи та вбрання але насправді він за все дбав, використовуючи свій величезний діловий досвід, у мандрівках здобутий. Цей вискочень, на якого серйозно не вважали, жив у розкішному помешканні, що впорядив йому театральний декоратор, тут він улаштовував різним знаменитостям вечері та бенкети. Гонористий та загребущий, він удавав із себе людину товариську й здавався геть безпечним, бо зберіг, як він висловлювався, платину свого колишнього ремества, ще й підсилив її жаргоном театральних лаштунків. Артисти в театрі висловлюються дуже різко, і він запозичив чимало дотепу з театральних лаштунків, які мають свій дотеп, та прилучив його до веселих комі-вояжерських жартів, щоб здаватися людиною видатною. Тепер він збирався вже продати своє діло й узятися, за його висловом, до іншої вправи. Він хотів стати на чолі залізничного підприємства, зробитись поважною людиною, адміні-
