з того будинку на Нормандській вулиці, де живе пан Понс, ваш дириґент. Ох, як би хотілось мені бути на вашому місці, бачити акторів, танцівниць, авторів! Це ж, мовляв той старий актор, булава нашої професії.
— А як він ся має, славний пан Понс? — спитала дверниця.
— Кепсько мається, два місяці з ліжка не встає, і з дому його винесуть ногами наперед, це певна річ.
— Це буде втрата…
— Авжеж. Оце я від нього прийшла розказати про його становище вашому директорові. Потурбуйтеся ж, любонько, щоб я з ним побалакала…
— Дама від пана Понса!
Отак оповістив лакей, що при кабінеті стояв, панію Сібо, яку театральна дверниця йому відрекомендувала. Ґодісар зараз прийшов на пробу. Випадково в нього нікого не було, а автори п'єси та актори запізнилися, йому приємно було одержати звістку від свого дириґента, він зробив наполеонівський жест, і Сібо ввійшла.
Цей колишній комі-вояжер, ставши на чолі модного театру, дурив своє товариство на вірі, як законну дружину. Тим то він зазнав фінансового розвою, що вплинув і на його особу. Зробившись здоровим та гладким, посвіжівши від гарної страви та добробуту, Ґодісар одверто перемінився на Мондора.
— Перетворюємось на Божона, — казав він, пробуючи сам перший із себе сміятися.
— Ти дійшов ще тільки до Тюркаре, — відповів йому Біксіу, що часто заступав його коло першої танцівниці в театрі, знаменитої Ельоїзи Брізту.
Справді, екс-славетний Ґодісар експлуатував театр єдино й брутально на свою користь. Нав'язавшись у співробітники до авторів кількох балетів, п'єс та водевілів, він потім зовсім від авторів відкупився, користуючись з їхньої скрути. Ці п'єси та водевілі, що завжди додавались до драм, які мали успіх, давали Ґодісарові щодня кілька золотих. Квитки він, за довіреністю продавав сам, і з директорського права забирав певну частину їх собі, маючи таким чином заробіток. Ці три
