швиденько вам снідати наготую. Потім ви доглянете нашого слабенького ще до другої години. Але зразу напишіть мені список ваших учениць, я це швидко зроблю, і ви будете вільні на два тижні. Коли я вернусь, ви ляжете й спочиватимете до вечора.
Ця пропозиція була така мудра, що Шмуке зразу ж на неї пристав.
— Тільки ж ні слова панові Понсу, бо знаєте, він подумає, що вже кінець йому, коли ми скажемо, що він театр та лекції тим часом покидає. Бідний пан подумає, що вже й не вернеться до своїх учениць… дурниці… Пан Пулен каже, що ми врятуємо нашого Веніямина тільки, коли в спокої його триматимемо.
— Ох, топрі, топрі! Тафайті снітаті я сарас напісаф фам атресі!.. Фаша прафта, я не витримайть!
За годину Сібо припорядилась і, на превелике диво Ремонанкові, поїхала екіпажем — вона пообіцяла сама собі гідно справити за довірену жінку двох клацунів по всіх пансіонах та перед усіма особами, де були учениці обох музикантів.
Не варт наводити ті різноманітні плітки, що Сібо виконувала, як варіяції на одну тему в начальниці пансіону та в лоні родин, — досить буде й самої сцени, що відбулася в директорському кабінеті славетного Ґодісара, де дверниця через великі труднощі потрапила. Театральні директори в Парижі охороняються краще за королів та міністрів. Причину міцних бар'єрів, що вони ставлять між собою та рештою смертних, не важко зрозуміти: королі мають оборонятись тільки від честолюбств, а театральні директори повинні боятися самолюбства артистів та авторів.
Сібо перейшла всі перепони завдяки раптовій приязні, що встановилася між нею та дверницею в театрі. Дверники між собою знаються, як і всі люди одної професії. Кожен стан свої Shiboleth[1] як і свої прикрості та болі.
— Ох, пані, це ж ви за дверницю в театрі, — сказала пані Сібо. — А я так тільки бідна дверниця
- ↑ Прикмета, примітна ознака (англійське). Прим. перекл.
