запитайте. Вельможа, якого трохи під опіку не віддали, це маркіз д'Епар. А від каторги врятували маркіза д'Еґріньйона. Багатий, гарний юнак з великим майбутнім, що мусів побратися з дівчиною дуже видатного французького роду і що повісився в камері в Консьєржері, — це славетний Люсьєн де-Рюбанпре, якого справа свого часу розворушила весь Париж. Річ була в спадщині одної утриманки, знаменитої Естер, що лишила кілька мільйонів, і от того юнака обвинувачували, ніби він отруїв її, бо він був її спадкоємцем за духівницею. Цього молодого поета й у Парижі не було, коли та померла, він нічого про спадщину свою не знав!.. Безневиннішим уже бути не можна. Так от, після допиту в пана Камюзо, юнак цей повісився в своїй камері… У правосуддя, як і в медицині, є жертви. В першому разі вмирають для суспільства, в другому — для науки, — сказав він, гидко посміхаючись. — Ну, тепер ви бачите, що я знаю небезпеку… Мене вже зруйнувало правосуддя — мене, маленького, невидного повіреного. Досвід мені коштує дорого, він увесь до ваших послуг…
— Та ні вже, спасибі… — сказала Сібо. — Я всього зрікаюся! Хай він буде невдячний… Я хочу тільки те, що мені винні! За мною тридцять років чесности, пане. Добродій Понс каже, що припоручить мене в духівниці своєму приятелеві Шмуке, — то що ж, доживатиму віку в злагоді з цим славним німцем…
Фрезьє переборщив, він збентежив Сібо й мусів згладжувати її сумні вражіння.
— Не вдавайтесь у розпач, — мовив він, — ідіть собі спокійно додому. А справу ми доведемо до доброго кінця.
— Та що ж я мушу тепер робити, добродію Фрезьє, щоб мати ренту й…
— І не мати жодної гризоти? — жваво урвав її на слові Фрезьє. — Та як раз для цього й вигадано адвокатів; у такій справі нічого не матимеш, коли переступиш законну межу… Ви законів не знаєте, а от я їх знаю… Зі мною ви будете під охороною закону й спокійно володітемете добром своїм перед людьми, бо ж сумління — це ваша особиста справа.
