— Даю вам дві тисячі франків нагороди за кожну цю картину, якщо ви допоможете мені придбати їх за сорок тисяч франків!.. — шепнув він на вухо Сібо, приголомшеної багатством, що падало їй із неба. Через захват, чи певніш сказати — нестяму, в Маґуса счинився такий розбрат у розумі та в скнарих звичках, що єврей у ньому, як бачимо, геть ізник.
— А я?.. — спитав Ремонанк, що не знався на картинах.
— Тут усе рівне на силу, — хитро відказав єврей на вухо овернцеві, — бери десяток яких попало картин на тих самих умовах, і твій достаток забезпечений!
Троє злодіїв ще перезиралися, охоплені кожен гострою жагою і задоволенням від успіху в справах багатства, коли це пролунав голос хворого й затремтів ударами дзвону…
— Хто там?.. — кричав Понс.
— Та лягайте ж, пане! — сказала Сібо, кинувшись до Понса та силкуючи його лягти. — Що це вам смерти забажалось?.. Це не пан Пулен, це той славний Ремонанк — він страшенно непокоїться за вас і прийшов провідати!.. Вас так люблять, що в будинкові все шкереберть через вас пішло. Чого ж ви злякалися?
— Та мені здається, що вас там кілька, — сказав хворий.
— Кілька! Оце добре!.. Так ви марите?.. Ви збожеволієте кінець-кінцем, слово чести!.. Та ось гляньте.
Сібо моторно розчинила двері, кивнула Маґусові, щоб забирався, а Ремонанк щоб увійшов.
— Так от, добродію, — почав овернець, якого Сібо вже попередила, — прийшов я провідати вас, бо весь будинок за вас боїться… Нікому не хочеться, щоб смерть у хату завітала! Та й дядько Моністроль, якого ви добре знаєте, просив переказати вам, що коли вам грошей треба, так він до ваших послуг…
— Він підіслав вас, щоб ви придивились до мого безділля!.. — гірко й неймовірливо сказав старий колекціонер.
Хворі на печінку майже завжди переймаються особливою, раптовою антипатією, і свій лихий настрій спря-
