Минуло хвилин з вісім, поки чаклунка читала щось замогильним голосом у чарівній книзі, поки вивчала зерна, що лишились, та путь жаби по картах; потім вона почала тлумачити значіння карт, водячи по них білими очима.
— Ви свого дійдете, хоч справа повернеться зовсім не так, як ви думаєте, — сказала вона. — Багато клопоту матимете. Але плоди своєї праці зберете. Дуже лихе ви чинитимете, але те саме всякий робить, хто коло хворого й кому хочеться частини спадщини. У цьому лихому ділі вам допоможуть значні особи… Пізніше ви покаєтесь у передсмертній аґонії, бо вмрете ви від ножа двох утіклих каторжників — один малий і рудоволосий, а другий старий і геть лисий. Це через достатки, про які чутка ходитиме в селі, де ви житимете з вашим другим чоловіком… Ідіть, доню моя, вам вільно діяти чи лишатись у спокої.
Внутрішнє піднесення, що смолоскипами палало в запалих очах цього кістяка, на вигляд такого холодного, погасло. Коли гороскоп був проголошений, панію Фонтен мов засліпило, вона всіма сторонами була подібна на сновид, як їх розбудити; дивилась вона на все здивовано, а потім, коли пізнала панію Сібо так ніби здивувалась, що в тої на обличчі написаний жах.
— Що ж, серденько, — мовила вона голосом, геть відмінним від того, яким допіру пророкувала, — чи задоволені ви?
Пані Сібо спантеличено глянула на чаклунку й не в силі була їй відповісти.
