мій, наша ж доля забезпечена! Мої добродії не мають же ні спадкоємців, ні незаконних дітей, нічого, от що!.. Ох, побіжу до пані Фонтен, хай кине на карти, скільки в нас буде ренти!..
— Не покладаймось, жінко, на чоботи з мерця, щоб узутися, — відповів малий кравець.
— А, так ти хочеш мені перечити? сказала вона, по-дружньому вдаривши Сібо. — Я знаю те, що знаю! Пан Пулен прирік же Понса! І ми будемо в достатках! Духівниця буде на мене… Ручусь за це! Ший собі та помешкання ж доглядай, недовго вже тобі працювати! Поїдемо ж на село, в Батіньйоль. Гарна хатка, гарний садок, де ти для розваги працюватимеш, а в мене ж покоївка буде!
— Ну, шушідко, як діло наверху? — спитав Ремонанк. — Діжналиші, кілько коштує тота колєкчія?
— Ні, ще ні! Не можна ж так швидко, добродію. Мені треба було спершу довідатись про щось важніше…
— Важнійше! — скрикнув Ремонанк. — А що то єсть важнійшого!
— Знаєш, парубче, хай уже я за віжки візьмуся, — авторитетно заявила дверниця.
— Але тридчять про́чент з тих шімшот тишяч франків вам вдошталь буде, аби штатечно дожити віку…
— Не турбуйтесь, дядьо Ремонанк, коли треба буде довідатись, скільки коштують речі, що старий же зібрав, тоді й побачимо…
І дверниця побігла до аптекаря по ліки, що записав доктор Пулен, але візиту до пані Фонтен відклала на завтра, бо, гадала вона, здібності в оракула будуть міцніші й свіжіші, якщо прийти вранці перед усіма, а то в пані Фонтен буває часом завізно.
Сорок років ворогувала пані Фонтен із славетною панною Ленорман, але пережила її і зробилась оракулом у Маре. Ніхто й не уявляє ні значіння ворожок для нижчих паризьких кляс, ні того безмежного впливу, що вони мають на долю нетямущих людей, бо куховарки, дверниці, утриманки, робітники — всі ті, що
