Сторінка:Байрон Д. Трагедії (1939).pdf/57

Каін.
 Безсмертна буде мука?

Люцифер.
Ми взнаємо, й сини твої… Та глянь!
Чи не велично це?

Каін.
 О ти, прекрасний
Ефіре незбагненний! Ви, світила!
Немає вам ні краю, ні числа,
Дедалі більше вас. Що є ви? Що
Є ця пустиня синя й неосяжна
Повітря, по якій ви пливете,
Мов листя в чистих струменях Едему?
Чи виміряна ваша путь? А чи
Ви линете в нестримному розгулі
У всесвіті безмежного повітря —
— Стискає душу думка про безгранність! —
Напоями довічності сп'янілі?
О бог! О боги! Хто б ви не були!
Як дивні ви! Як дивні ваші твори,
Чи випадковості, чи як їх звати!
Хай я помру, як атоми вмирають
(Якщо вмирають), та пізнаю міць
І мудрість вашу! Я думками нині
Побаченого вартий, хоч не прахом;
Дух! Знищ мене, або наблизь до них.

Люцифер.
Ти вже наблизивсь. Озирнись на землю
Твою!

Каін.
 Та де вона? Я бачу тільки
Світила без числа.

Люцифер.
 Поглянь сюди!

Каін.
Не бачу.

54