Сторінка:Байрон Д. Трагедії (1939).pdf/55

Каін.
 Я б розумом пишався,
Який збагнув це.

Люцифер.
 А високий розум
До рабської матерії прикутий.
Знання та прагнення до знань усіх,
До вищої науки — все в кайданах
Дрібних, брутальних і низьких потреб,
Бридких, огидних — і найкраща навіть
Із насолод твоїх — падіння млосне,
Лише облуда втомна та брудна,
Що вабить знову створювати душі
Й тіла таких же тлінних, як і ти,
І не таких щасливих…

Каін.
 Дух! Не знаю
Нічого я про смерть; вона страшна,
Як чув я від батьків; разом з життям
Я цю мерзенну спадщину дістав.
А щастям спадщина ця небагата,
Як бачив досі. Але, Дух! Коли
Ти правду провіщав (а відчуваю
Пророцьку муку істини в цьому),
Хай тут помру: адже плодити тих,
Хто лиш роки страждатиме й помре, —
Це означає засівати смерть
І вбивство множити.

Люцифер.
 Увесь не можеш
Померти — частка житиме.

Каін.
 Той, інший
Так батькові моєму не говорив,
Коли він з Раю проганяв його
І смерть йому на лобі написав.
Та хоч би смертну частку в мене знищ,
Щоб рештою мов ангели я був.

52