Сторінка:Байрон Д. Трагедії (1939).pdf/32

Бо ми безсмертні! й він того хотів,
Щоб мучить нас. Нехай! Великий він,
Та в величі своїй не щасливіший,
Ніж ми в борні! Добро не робить зла, —
А що він ще робив? Та хай сидить
На величезнім і самотнім троні.
Нехай творить собі світи, щоб вічність
Не так гнітила його неосяжне
Буття, його самотність нероздільну.
Хай громоздить планети на планети:
Самотній він, тиран непереборний;
Якби він міг звалити сам себе,
То це було б його найкращим даром.
Та хай царює й множиться у го́рі!
У духів і в людей є співчуття;
Страждаємо ми спільно, й наші муки,
Хоч незліченні, не такі нестерпні
В безмежнім співчутті усіх до всіх!
А він! У висоті такий нещасний,
В нещасті неспокійний, мусить вічно
Творити й знов творити. [Може, він
І сина собі створить, як тобі
Він батька дав. Та якщо буде так,
То знай, що жертвою впаде цей син!]^[1]

Каін.
Думки твоїх промов уже давно
Бентежили мене. Ніяк не міг
Я примирити те, що бачив, з тим,
Що чув. Мій батько й мати кажуть нам
Про зміїв, дерева, плоди. Я ж бачу
Лиш браму в Рай — як звуть вони його.
З мечем вогненним там на варті ангел,
Що заступив нам шлях у рай. Тягар мій —
Щоденний труд і думка безнастанна:
Дивлюсь у світ, де я — ніщо, і враз
Мені ввижається: мої думки
Усе здолають. Думав я раніше,
Що то було моє лиш тільки горе.
Мій батько впокоривсь; забула й мати
Жадобу до знання, що не боялась

29

1. Взяті в квадратні дужки слова випущені в першому та в більшості наступних видань «Каіна».