Сторінка:Байрон Д. Трагедії (1939).pdf/28

Авель.
 Божий мир
Твоїй душі, мій брате!

Виходять Авель, Зілла і Ада.

Каін (сам).
 Так оце —
Життя?… Працюй! А нащо працювати?…
Бо батько мій в Едемі^[1] не лишився?
Чи ж винен я? Не був ще я на світі.
Я народитися не прагнув. Навіть
Свого буття я не люблю. Чому
Піддався змію й жінці він? Піддавшись,
Чому страждає? В чому гріх його?
Чи не для нього дерево садили?
Як ні, — чому зросло воно принадне
Так близько батька? Відповідь єдина
У них на всі питання: «Божа воля,
А він благий». Хто знає це? Хіба
Всевладний означав всеблагий?
Я знаю лиш плоди. Вони гіркі,
їх мушу їсти за чужі гріхи…
Хто це такий? Немов би ангел він,
Але суворіший, смутніший вигляд
У нього, ніж у них. Чому тремчу?
Пощо його боятись більше духів,
Які вогненними мечами машуть
При брамі, де я часто зупиняюсь
У присмерку, щоб глянути на сад,
За правом спадщини мені належний,
Поки не вкриє ніч запретних мурів
І з ними разом тих дерев безсмертних,
Що високо здійнялись над зубцями,
Де херувими — вартові стоять?
Я не тікав од ангелів вогненних,
Чому ж тремтіти маю перед цим?
Здається, він могутніший від них
І гарний, хоч і не такий прекрасний,
Як був, чи міг би бути: смуток наче
З його безсмертям нерозлучний. Як?

25

1. Едем — за біблією, райський сад.