уряд припинив видавання часопису, а редактора усунув із служби ізза українофільства.
Почалося горе поета. Він хворів, мало не осліп, жити не було з чого, заробити годі, бо сил не хватало, треба було сидіти, як-то кажуть, у тестя на карку. До тогож: ворони стадами літають, і недоля не ходить одинцем. — До прогнання із служби, до хороб, і убожества прилучилося незабаром нове, тяжке горе — смерть вірної дружини.
Роки від 1863 до 1867 — це дуже тяжкий період Глібового життя. Що лиш 1867 року він добув собі новий шматок хліба, став управителем земської друкарні в Чернигові, і на тій службі остався аж до смерті, яка постигла його, після довгої тяжкої хороби, 29 (ст.ст.) жовтня 1893 р.
Таке то життя чоловіка, який так гарячо любив людий, природу, свій рідний, любий край, За це він, як і багато других Українців, мусів випити чарку гіркої — до дна.
Леонид Глібів, ще дитиною малою любив дуже квітки. Його й прозивали „квітчастим короликом“. Квітничок у дворі пана Порфира Родзянки, це було ніби його королівство. Як виріс, любов тую переніс на дітий. Ніхто й ніколи не дарував украінській дітворі такого коштовного дарунку, як Леонид Глібів. Байки, загадки й відгадки, жарти, акростихи, — чого то гарного й не понаписував наш байкар? А все на втіху й науку для наших малих читачів та читачок!
Писати став дитиною. Свій перший віршик „Сон“ зложив ще на шкільній лавці, 15 літним
