Сторінка:Байки Леонида Глібова (Ляйпціґ, 1918).pdf/47

 Щоб всіх перемудрить,
 І, як у діжку макогоном,
 У бубон стукотить.
 Злетілись гави і сороки,
 Шпаки, чижі і горобці,
 Регочуться, хапаючись за бо́ки:
 „Ну так! удрали молодці!
 Нехай їй біс — такій музиці,
 Сполохала наш тихий гай,
 Не можна вдержаться ніякій птиці,
 Хоч куди видно утікай“…
 — „Ось цитьте-бо!“ Мартин гукає:
 „Почин невдатний іноді буває:
Тривайте, братчики, не так ми сидимо, —
 От зараз я попорядкую“…
 — Щось та не так — і я вже чую,“
 Озвавсь Осел: „ні, мабуть не втнемо“.
А Ма́лпенко йому: „та ну-бо, каже, годі!
 Не знаєш ти: музиці грать —
 Не горобців полохать в огороді…
 Послухайте, кому і де сідать:
 Ведмедику — під липою старою,
 А Цапу треба під вербу,
 Ослові — на горбу,
 Я примощусь під бузиною“.
 Заграли знов — ще гірш нема ладу!
 Як-раз на ту біду
 І Соловей тут опинився, —
 Вони до його: „ну, мастак,
 Ти здорово співать навчився, —
 Кажи по-правді, що́ і як?“
 — „А що́-ж, він каже, вибачайте,