Сказав би байку ще не так
Та мій язик примовкнуть мусить:
Буває, вискочить гусак,
Почне сичать та ще й укусить.
Десь у веселому краю
Зійшлися у гаю
Ведмідь, товстий та волохатий,
Всесвітній пасішник-ласун,
Завзятий Цап-стрибун
І телепень Осел ухатий,
Дурного розуму невдатний син,
Та передражник Ма́лпенко Мартин.
Сидять, балакають під липою густою —
Хто бачив що і де хто був,
Чи поблизу, чи може за горою,
Які новинки чув.
„Погано, братчики, без діла в світі жити!“
Так Ма́лпенко Мартин розмову завершив;
„Признаться, ніде правди діти,
І я гуляючи прожив;
Одначе, скрізь тиняючись, чимало
Всього побачить довелось…
Ох, трудно в світі жити стало!
Пора і нам придумать щось…
Ви не турбуйтеся, — щоб довго не кортіло,
О зараз хочу раду дать:
Музичить треба — от і діло,
Коли хотіли знать!
Зозуля накує музиці,
