Сторінка:Байки Леонида Глібова (Ляйпціґ, 1918).pdf/43

 Ніколи зла і кривди не чинити!“
Як-би ж то правдонька щербата не була,
 То може й справді-б так жила.
 Раз, на калині недалечко, —
 Углядила вона гніздечко, —
 Сиділи пташки там,
 „Ох, каже, як не гріх котам
Таких малесеньких, безвинних не жаліти!
 І їм-же хочеться на світі жити…
 Ну вже коти! десь на́-лихо вони
 Вродились, вражії сини:
 Не тілько в-день — в-ночі поживу бачуть,
Не бачуть тілько, як горюють в світі, плачуть…
 Зажирливих пройдисвітів таких
 Я перевішала-б усіх“…
І жалібниця щось сказати ще хотіла,
Аж пташки із гнізда до-долу якось лап —
 Лисичка зараз хап та хап:
 Прехорошенько всіх поїла…
 Як жалібно співати почала,
 А он на що́ звела!

Лукавий чоловік словами нас голубить,
Неначе всіх і жалує і любить,
 Для правди, для добра живе,
 Як по воді пливе;
 А близче придивись ти —
 І видно, що виля́ хвостом:
 Помажу, мов, медком,
 Солодче буде з'їсти.

 

---