„Ой, Доле, змилуйся в пригоді!
Напало лишенько та й годі:
Король просвітку не дає,
Клює нас та й клює!“
— „А годі вам, не докучайте!
У вас усе недобрий час“,
Сказала Доля: „вибачайте!
Просили двічі — буде з вас“.
Прийшлося Жабам горювати.
„Немає правдоньки і де її шукати?
Нум плакать, нум“…
І досі нумкають на глум.
Не гріх сказать, що й люде так, як Жаби,
Частенько дурощі снують,
А доснуються до нахаби —
Тоді вже лихо тчуть.
У тихому гаю Лисичка щастя мала,
Як у своїм добрі жила, гуляла:
Ніхто її там не лякав,
І в-день і в-вечері там соловей співав,
І пташки пурхали, зозуленька кувала;
Скрізь зеленіло, все цвіло;
Так гарно, любо там було.
Лисиця так Сові казала:
„От де по правді можна жить
І доленьку хвалить,
В добрі кохаться, всіх любити,
