Сторінка:Байки Леонида Глібова (Ляйпціґ, 1918).pdf/41

 Шепочуть Жаби: „починайте!
 Ось цитьте потривайте…
 Чого це він такий такий чудний,
 Неначе неживий?“
І зараз плиг одна, плиг дру́га… він нічого,
 І Жаби годі вже мовчать,
 Плигають сміло і кричать,
 А де-які позлазили на його,
 Та ще й сміються відтіля —
 Не боїмось, мов, короля!
Додумались вони, що із такого дива
 Не буде пива,
 І почали́ вередувать:
 „Не хочемо! не треба нам такого:
 Ходім-те Доленьку благать,
 Щоб короля дала живого,
 Щоб він усюди походив,
Щоб жабячий народ, болото звеселив“.
 І Доля Жабам догодила —
Леле́ку королем зробила,
 „От, кажуть Жаби, сей не так!
 Хоч любо глянуть: і крилатий,
 І довгоногий, і носатий,
 І з-заду й з-переду козак!“
 Не довго Жаби навтішались,
Бо виявилось те, чого не сподівались:
 Леле́ка з-разу холоду нагнав
 І Жаб дурних клювати добре став, —
Найбільше молодих вподо́бав він ковтати:
Що-день — десятків два і поминай, як звати!
 „От тобі, кажуть дожились!“
І знов благати Долю поплелись: