Сторінка:Байки Леонида Глібова (Ляйпціґ, 1918).pdf/38

Як-раз проти вікна, звичайно під барканом,
 Дворовий пес Бровко лежав
 І думав: „бач, яким він паном,
 Ледачий Цуцик став.
Здоров був, Цуцику! знічевя спочиваєш?“
 Прийшовши під вікно, Бровко озвавсь.
 — „Це ти, Бровко?… чого бо так гукаєш!“
 Промовив той: „аж я злякавсь…
 Ну, як же ти там поживаєш?“
 — „На-що́ питать! либонь не знаєш
 Собачого життя мого?!“
 Сказав Бровко: „далеко до твого…
 Живу собі, бо треба жити;
 Двір стережу і день і ніч;
 Всього доводиться терпіти, —
 Не так, як ти, панич;
 Та ще к тому і їжа препогана,
 Хлиснеш помий, коли дадуть,
 А як не в лад загавкаєш на пана,
 То ще й під бо́ки натовчуть“.
 — „Жаль, каже Цуцик, що́-ж робити!
 Буває всяк, —
 Обуха батогом не перебити;
 А от мені — хоч і до-віку-б так…
Живу у горницях, на килимах качаюсь,
 Жартуючи на-сміх;
 Частенько з панночками граюсь
 І лащуся до їх;
І мягко спать мені, і ласо можна їсти,
 І бігаю не в бурянах;
 Сухенькі лапки, хвостик чистий,
 Не так, як твій, у репяхах“…