Узяв куму на спину примостив,
Поніс до ставу та й пустив.
Пішла між рибами про неї всюди слава;
Сміються всі, карасики найбільш:
„Догралася! тепер мовчи та диш,
Безхвостая проява!“
На світі живучи, до-віку вчись;
Що́ наробила з'дуру Щука —
Це всякому наука:
Чого не тямиш — не берись.
Пухнату Білочку до се́бе Лев приняв, —
На ві-що й як — того ніхто не знав,
Бо не довідались сороки-цокотухи;
Вони-б усюди бре́хні рознесли,
Зробили-б бугая із мухи:
„І так, і перетак, ми бачили, ми чули“…
Дознався я, що Білочка служила,
Нічого не робила;
Було їй сказано: ніку́ди не втікать
І панову хандру потроху розважать.
Марудна служба, що́ й казати:
Аж жижки трусяться скакати,
А тут сиди, очицями моргай.
Наш вік біжить, не скажеш: потривай.
І Білочка свого діждала —
Старенька і беззуба стала;
Пора прийшла —
